Для мене "Лоліта"-це перш за все краса речення. Книга написана м'ягко; так, що ми починаємо відчувати любов головного героя до маленької Ло. Ми відчуваємо те, що відчуває він. Співчуваємо маленькій дівчинці, що росте без батька; відчуваємо в певній мірі огиду до її егоїстки-мамаші; страждаємо разом з Гумбертом і хвилюємось за його долю. І лише потім звертаємо увагу на тему кохання між дорослим чоловіком та маленькою дівчинкою, на сексуальний потяг головного героя, на те, що історія ця досить реальна. Але якби "Лоліта" була написана грубо, прямо, кричуще, з детально описаними спальними сценами, то б ніхто б і не сказав, що це-шедевр літератури. Тому на мою думку величність цієї книги саме в її стилі написання, а не в пікантній темі.
Потрясающий ответ!
Многие барышни лет 30-35 полагают, что если они поиграют в Лолиту, то все наладится. На самом деле нет. Но как удержаться-то? Вот и читают, читают, читают, как инструкцию к холодильнику. Отсюда и популярность.
Лично я, как и многие другие произведения Набокова, - за очень глубоко описанное одиночество главного героя и его чуждость для окружающего мира.