Правда ли, что на Украине сейчас все плохо, жить там ужасно, и вообще война идет? Или это все бред ватников и Киселева?

Вже пройшло два роки, як я підписав контракт із ЗСУ і, мабуть, можна починати ділитися враженнями.

Ну що ж почнем. Скажу для початку, що не жалію, ну хіба дуже рідко, коли це все вже всі печінки виїдає. Та це швидко проходить. Думаю, що буду сумувати після звільнення. Та не тому, що наша армія не реально крута, герої, захисники, професіонали(з цим словом ЗСУ зовсім не асоціюється у мене). А через людей яких я тут зустрів, випробування які пройшов, (шкода випробувань було малувато)). Я тут змінився.

Подорослішав, зрозумів чого я хочу від життя. Чому так?! Важко відповідсти! Для цього треба глибокий самоаналіз.

Моя служба почалась, коли не було жодної дисципліни і у в/ч коївся повний безлад. Тоді строковики виходили на шикування в шльопках, а на вечірній перевірці могли гавкати ,як собака, для "прикола". Розбита казарма, без опалення. Форму видали лише через тиждень( один комплект хб дубок). Десь на третій тиждень дали розібрати автомат. Інструктаж проводили все ті ж строковики.

Доречі про них. Хлопці були дуже різні і з усіх куточків України. Більшість самі не вміли поводитись зі зброєю і бачили її лише на присязі і перед нею, коли за традицією мали вистрелити 5-10 набоїв. Але ті хто пройшов "Десну" досить непогано розбирались. Вони і стали першими інструкторами, які навчили розбирати і збирати АК.

На цьому моя підготовка закінчилась. На третій тиждень служби я прийняв присягу перед цим за традицією здійснив три постріли з АК-74. Більше зброї я в руках не тримав, доки був у частині. Тримав переважно мітлу)

Кому непонятно читать,могу перевести😄вот такие дела...

Після присяги мене почали кидати на різні робочки. Разом зі строковиками розвантажував боєприпаси на складах РАО, підмітав плац, грузив меблі, якось навіть довелось розвантажити 25т картоплі) Так тривало два місяці. І вогник в мені почав гаснути. Бо це лише невелика історія всього, що тоді відбувалось.

Ще додам , що за два місяці я отримав зарплати аж 1060грн. А все тому, що офіцер який був тоді т.в.о Командира батальйона просто хуй ложив на мене і мого товариша. Ми десь два тижні ходили за ним аби прийняти посаду ( без прийнятої посади військовий отримує чистий посадовий оклад аж 530грн, а 90% зпрплати це премії і надбавки, які нараховуються лише при прийнятій посаді) Та врешті решт ми написали рапорти на прийняття посади і прийняли їх. Як ми думали. Але ж ні. Нас просто кинули. Ті рапорти були формальністю аби ми відстали. Тепер я це розумію.

Тоді нормальних офіцерів в чатині не було практично. Були мобілізовані- нормальні, але не офіцери і не військові. Це було видно на фоні кадрових. Були ще мобілізовані офіцери-аватари. Усі нормальні кадрові були на фронті, а ті хто лишився були відвертими боягузами і косили, як могли. Що є дуже дивно, бо вони вчилися мінімум чотири роки і свідомо обирали професію, а їхня робота грубо кажучи "воювати". А вони "засцали" їхати на війну. Бісять мене до чортиків коли згадую!!! От так і починалось моє розчарування...

Думаєте , щось змінилось за два роки?!

Хммии. Здається, нічого, відносно ставлення начальства до підлеглих і це найбільше мене вбиває. Забезпечення відчутно покращилось.

І навіть з урахуванням традиційного розкрадання на всіх ланках, до солдат все ще доходять продукти в достойній кількості. Порівняно з 14-15 це небо і земля. Форму і берці видають десь два рази на рік! Довго описувати не буду. Можете почитати Юрія Бірюкова в фейсбук аби відслідкувати хід реформ в Збройних силах. Забезпечення можна ще стерпіти, можна купити , що треба. А нормальне відношення командирів до солдат не купиш!

Я не знаю жодного солдата який би сказав щось хороше на адресу нашого комбата і вище. А все тому, що люди прекрасно відчувають на собі цей дебільний підхід до управління. Типу пофіг шо робити аби лише заїбати солдата і він не займався дурницями, "мені похуй, я сказав, значить робити"- і не важливо, що то можна зробити інакше, простіше чи, взагалі не робити. Можете перечитати: УПА- українська паперова армія" аби краще зрозуміти як це все працює.

Нещодавно у нас мала бути перевірка з якогось штабу. Іронічно те, що вони мали перевіряти як у нас з харчуванням і забезпеченням, але ми не їли нормально цілий день, бо кухня в нас на дворі, на "камінцях", а так ,бачте, не можна!

За два, вже скоро три, роки так і не навчились нормально обладнувати позиції з урахуванням усіх потреб. Так, спочатку було не до зручностей, але ті часи вже минули. Тоді і перевірок ніяких не було, ними і не пахло і зрозуміло чому так. Все, що є збудовано коли ми заїздимо на нову позицію, було зроблено нашими попередниками.

Але зазвичай рідко є все, що треба і нам доводиться усувати недоліки самостійно. Мова йде про кухню, туалет і баня-душ, така собі велика трійка. Та це не все! Ми ще і бліндажі робимо, бо старі вже віджили своє, або їх затопило весною. А потім ще дорікають, що ми шось не правильно зробили! Та звісно, ми ж не інженерні війська, мать його, нас ніхто не вчив того робити і ми, наче не маєм це робити. Є іженерні війська, але де вони є і чим займаються, невідомо. В кращому випадку пришлють КРАЗа, аби викопав яму, а дальше їбіться самі. Та ше треба купити цвяхи, плівку та ін. бо це ж бачте, нам треба.

Отакий підхід вбиває в мені будь яке бажання служити після закінчення мого контракту. І думаю, що немає таких які хочуть! А ще пам'ятаємо , що дехто третій рік переслужує. І ДМБ тут і не пахне, враховуючи ініціативи Міністерства оборони з їхніми законопроектами. Та рано чи пізно ці люди звільняться і робитимуть все можливе аби звільнитися, саме через такий дебілізм в армії. І покищо не придумали реформу, яка може звільнити нас від дебілізму в армії, бо проблема всередині, в людях, а їх ніяка реформа не виправить! Ми переходимо на контрактну армію і контенгент який нам присилають... ну просто вражає( не берусь описувати бо ще буде на годину писанини, а я пишу на телефоні). Тому уявити як буде виглядати наша армія через 2-3 роки важко.

P.S. це не зрада, а опис реального стану речей, яким я його бачу. Хто зна, може я служу в такому "особливому" підрозділі, і в інших все не так сумно і сіро.

Додам, що позитив є. Але тільки за рахунок друзів, яких я тут знайшов. Ми як маленька сім'я. Ділимо хату і їжу, нууу і все інше)).

Я б додав якісь веселі фотки але не хочу світити обличчями бо в нас за такі тексти запросто можна отримати догану( мінус до зарплати). Просто повірте на слово.

P.P.S. я взагалі не думав писати багато, але, коли згадав, як усе починалось і яким воно є зараз, емоції переповнили і не було кращого способу описати все це, ніж викласти частину моєї історії. Я не агітую не йти в ЗСУ, а навпаки. Але потрібні мотивовані люди, які знають на що йдуть, готові до цього і знають яким боком їм вилізе служба в ЗСУ. Як мінімум це вильється лише у 30 з 365 днів, які проведуть вдома. Вже цього досить аби задуматись чи варто. Але якщо хтось таки вирішив то вперед. Я не жалію і не буду!